Объявление

Свернуть
Пока нет объявлений.

Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

Свернуть
X
Свернуть
  • Фильтр
  • Время
  • Показать
Очистить всё
новые сообщения

  • Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

    Азербайджан і Вірменія, між якими у вересні знову спалахнули бої в Нагірному Карабасі, обмінялися тілами 200 загиблих

    У період із 1988 року по 12 травня 1994 року між Азербайджаном та Вірменією тривала війна на етнічному підґрунті за контроль над Нагірним Карабахом. Конфлікт розпочався, коли населена переважно вірменами Нагірно-Карабаська автономна область заявила про свій вихід з Азербайджанської РСР. Військові сутички між країнами не припинилися й після підписання мирного договору.
    Та наш Донбас. Бідні прості люди.... Гроші та відвоювання земель, а страждає простий народ!

  • #2

    Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

    Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?
    автор Валерка_34 Посмотреть сообщение

    Закінчиться тоді коли еволюція людини виростить в неї свідомість і розуміння що людське життя дано не для війн.



    Все єдине: подільне - неподільне, народжене - ненароджене, смертне - безсмертне, логос - вічність; ...
    не мені вірячи, а Логосу, мудро визнати, що все єдине.
    Гераклі́т

    Комментарий


    • #3

      Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

      Закінчиться тод
      только цунамив атлантике
      FinderS, свои фантазии и домыслы за действительность выдавать не нужно, всему есть предел. Сообщения с твоим враньем/фантазиями удалил. Последнее предупреждение.скажи спасибо что и сейчас вытер, иначе ты в баню пошел бы автор Mr.Smith;n7889159

      Комментарий


      • #4

        Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

        covid-19 , научит людей любить . лишь безусловная любовь к каждой земной тваре в 2021 году остановит эпидемию , и внутренний душевный свет ...
        Виноваты,-те кто повторяют чужие идеи, и не задумываясь воплощают. (по своей лени предпочитают доверять, а не разбираться самостоятельно)
        NO RACISM, NO SEXISM, NO _....ISM, NO NATIONALISM! ТHIS IS ERA OF AQUARIUS.MUST BE!

        Комментарий


        • #5

          Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

          Валерка- 34, вы не являетесь упорото- верующим, задавая такие вопросы? скорее всего просто так не закончится, это и не заканчивалось.С того момента как нам рассказали про какое-то спасение..

          Комментарий


          • #6

            Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

            covid-19 , научит людей любить . лишь безусловная любовь к каждой земной тваре в 2021 году остановит эпидемию , и внутренний душевный свет ...
            шо за бред вы несете? Как по команде эту эпидемию начали,так по команде и остановят..Как птичий грип при Йуле...
            ковид людей любить научит?...... из за масочки на друг друга бросаются, уже смерти зарегистрирована в эпичной драке про маску .А потом будет большая масса людей без средств к существованию..Сомневаюсь в их доброте....

            Комментарий


            • #7

              Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

              ковид людей любить научит?...... .Сомневаюсь в их доброте....
              автор Белый медвед Посмотреть сообщение
              пока жареный петух в жопу не клюнет
              пока гром не грянет, мужик не перекрестится;

              Комментарий


              • #8

                Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?


                шо за бред вы несете? Как по команде эту эпидемию начали,так по команде и остановят..Как птичий грип при Йуле...
                ковид людей любить научит?...... из за масочки на друг друга бросаются, уже смерти зарегистрирована в эпичной драке про маску .А потом будет большая масса людей без средств к существованию..Сомневаюсь в их доброте....
                автор Белый медвед Посмотреть сообщение
                ну эпидемию начали ,без признаков эпидемии тут согласен.

                через отрицание и полное разрушение, человек находит необходимость в разрушенном
                Последний раз редактировалось kvinta; 04.01.2021, 12:26.
                Виноваты,-те кто повторяют чужие идеи, и не задумываясь воплощают. (по своей лени предпочитают доверять, а не разбираться самостоятельно)
                NO RACISM, NO SEXISM, NO _....ISM, NO NATIONALISM! ТHIS IS ERA OF AQUARIUS.MUST BE!

                Комментарий


                • #9

                  Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

                  Off-topic: Не понял. Почему не на мове? Вы ж в соседней теме так за нее переживаете?
                  Последний раз редактировалось Коренной Черкащанин; 04.01.2021, 20:02.
                  Все будет хорошо, или нет, но тогда все будет очень плохо

                  Комментарий


                  • #10

                    Коли це все закінчиться? Війна, бої, смерті на землі!?

                    Не понял. Почему не на мове?
                    автор Коренной Черкащанин Посмотреть сообщение
                    З поваги до російськомовних українців.
                    Вы ж в соседней теме так за нее переживаете?
                    автор Коренной Черкащанин Посмотреть сообщение
                    А як не переживать і не захищать сотні років російська імперія нищила українську мову.
                    Спойлер :
                    ЯК БОРОЛИСЯ З УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ? ХРОНІКА ЗАБОРОН

                    1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити всі примірники надруковані в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.

                    1626 — Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до Святої Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу російською мовою. Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

                    1627 — указом царя Михайла Федоровича Романова, та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити.

                    1662 — наказ царя Олексія з подання патріарха Московського спалити в державі геть усі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького.

                    1667 — Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (саме таку назву дано українським книжкам) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни».

                    1669 — після Люблінської унії, гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству.

                    1672 — указ про заборону тримати в себе вдома на території Польщі відкрито чи таємно українську книгу.

                    1677 — наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».

                    1689 — заборонено Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «… к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…». Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух у культурі, побуті, суспільних відносинах.

                    1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на «киевския новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

                    1693 — лист патріарха Московського до Києво-Печерської Лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

                    1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

                    1709 — цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Саме вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. Указ про обов’язковість цензурування до друку українських книжок у Москві. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України». (І. Огієнко. «Українська культура»)

                    1713 — Московія наказом Петра І привласнює собі нашу назву Русь (грецька назва Руси звучить як «Росія»). У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину.

                    1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг, щоб: «…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».

                    1721 — наказ про цензурування українських книжок.

                    1724 — Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архімандрита Києво-Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссийским сходная». Чернігівську друкарню Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.

                    1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

                    1740 — російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського і запровадила російську мову в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини було більше тисячі шкіл, і майже всі з них із викладанням українською мовою.

                    1748 — наказ Петербурзького Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському запровадити в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання російської мови, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

                    1750 — після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у місті Глухові з неї вилучено та перевезено до Росії справи таємного діловодства.

                    1755 — заборона синоду друкувати українські книжки.

                    1759 — синод видав розпорядження вилучити з шкіл українські букварі.

                    1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

                    1764 — інструкція Катерини II князеві О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, «якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли…». Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.

                    1765 — синод видав суворий указ Києво-Печерській Лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються і схвалені Синодом.

                    1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.

                    1775 — зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

                    13 березня 1777 року Помирає від переслідувань та злигоднів геніальний український композитор, академік Болонської музичної академії Максим Березовський, який народився у 1745 році у Глухові. Після цього царська влада забороняє виконувати твори Березовського й знищує багато його рукописів.

                    1780-1783 роки — закріпачення українських селян на окупованих Росією землях України.

                    1780 — спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек України.

                    1782 — Катерина II створила комісію для заведення в Росії «народних училищ», завданням якої було запровадження єдиної форми викладання російської мови в усіх навчальних закладах імперії.

                    1784 — за розпорядженням Синоду митрополит Київський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви та правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». Синод наказує митрополитові Київському та Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії за вживання неросійської мови.

                    1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як: «російська, спотворена польською».

                    1804 — було видано царський указ, яким заборонялося навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні: уже перепис 1897 р. показував, що на 100 осіб було лише 13 письменних.

                    1808 — закриття «Студіум рутенум» — українського відділення Львівського університету.

                    1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.

                    1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

                    1833 — московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день конфіскували в усіх мечетях Криму письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів про стосунки України з південними народами. На центральних площах запалали багаття. «…У XVIII сторіччі Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів… Ці варвари — московити…». (поет Максиміліан Волошин).

                    1834 — заснування Київського університету з метою так званої русифікації «Юго-Западного края».

                    1839 — ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованій Росією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священиків було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них прислали московських «батюшок», чиновників-наглядачів у рясах.

                    1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

                    1853 — окалічено видання «Літопису» Граб’янки.

                    1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.

                    1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.

                    1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може".

                    1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.

                    1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.

                    1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння".

                    1874 — в Росії запроваджено статут про початкові народні школи, в якому підтверджено, що навчання має провадитись лише російською мовою.

                    1876 — Емський указ Олександра про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень. Українських учених та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького, лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. «Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского как неисправных і положительно вредных в крае агитаторов… с воспрещенмем въезда в Южныегубернии и столицы, под секретное наблюдение».

                    1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

                    1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

                    1888 — указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

                    1889 — у Києві на археологічному з’їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім українською.

                    1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

                    1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

                    1896 — Б. Грінченко в одному з часописів писав: «Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних… А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові: хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі «подвиги» рабської вірности».

                    1900 — цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.

                    1903 — на відкритті пам’ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою.

                    1905 — кабінет міністрів Росії відхилив прохання Київського та Харківського університетів скасувати заборони щодо української мови. Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам у відкритті чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет — це «загальнодержавна інституція», і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.

                    1905-1912 — Міністерство освіти Російської імперії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання запровадити у викладанні українознавчу тематику.

                    1906-1907 — Закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.

                    1911 — постанова VII-го дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

                    1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.

                    1914, 1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.

                    1916 — закриття колоніальною владою «Просвіти» в Кам’янець-Подільському.

                    До 1917 року всім чиновникам в Україні платили 50% надбавки до заробітної платні за «обрусение края». Доклад полтавского губернатора фон Багговута Министру внутренних дел «О мерах против украинского народа»:
                    1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
                    2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.
                    3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
                    4. Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — это «окраина» государства в былые времена.
                    5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
                    6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
                    7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения.
                    8. Благочинных назначать с особым разбором.
                    9. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных.
                    10. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством.
                    11. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
                    12. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других.
                    13. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов.
                    14. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
                    15. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев.
                    16. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка.
                    17. Разъяснить, что «Украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было.
                    18. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
                    19. Всеми способами искоренять употребление названий «Украина», «украинский».
                    20. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.

                    1919 — після завоювання України більшовиками – знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень. Ліквідація поляками Західноукраїнської Народної Республіки.

                    1922 — ліквідація «Просвіти» на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців в СРСР поза Україною. Голова ВЧК Ф. Дзержинський наказує виловити українських дітей-сиріт і знищити. Баржі з сиротами потоплено у Чорному морі. Проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій повинна перемогти перша.

                    1922-1934 — хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури – кобзарства. Українські національні музичні інструменти: кобзу, бандуру та ліру – оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Україну завозять десятки тисяч примітивних («общепонятних») балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. «Багато кобзарів тоді пропало», – свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. «Кого ловили на базарі, кого — на помешканні. Де б вони не з’явилися, їх забирали». Щоб спотворити пам’ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВС, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку росіянин Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні агенти НКВС.

                    1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.

                    1924 — закон Румунського королівства про зобов'язання всіх "румун", котрі "загубили матірну мову", давати освіту дітям лише в румунських школах.

                    1925 — остаточне закриття українського "таємного" університету у Львові.

                    1926 — лист Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У" з санкцією на боротьбу проти "національного ухилу", початок переслідування діячів "українізації".

                    1929 — арешти українських науковців та духовенства, заміна їх російськомовними діячами. На допиті одного з арештованих, В. Дурдуківського слідчий Соломон Брук сказав: «Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим — перестреляем». У ці роки на території УСРР було заарештовано, та здебільшого розстріляно або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори, понад 120 000 українців, головним чином інтелігенції. До звільнення і реабілітації дожили з них одиниці.

                    1932-1933 — сплановано і здійснено за мовчазною згодою «світового співтовариства» акцію ліквідації українського народу. Свідоме знищення більшовицьким режимом українських селян організацію голодомору. Централізоване переселення росіян у вимерлі села України. В Україні, яка володіє 40% світового чорнозему, від голоду вмерло майже 10 мільйонів носіїв української мови, а саме селян.

                    1933-1941 — тотальне знищення та арешт 80% української інтелігенції російською окупаційною владою: інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів тощо. До 1938 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. — лише 36. З 223 зниклих письменників лише семеро померли своєю смертю. Решту розстріляно, запроторено до концтаборів або іншими репресивними заходами вилучено з літератури. Таких масових убивств, як у 30-х роках в Україні, історія ще не знала. Кагановичі, Постишеви, Хатаєвичі, бруки мільйонами вбивали українців лише за те, що вони були українцями. Це був геноцид, організований і здійснюваний комуністами, які в 1917 році захопили владу в Російській імперії. Україну було перетворено на суцільний концтабір.

                    1933 — телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників. З українського правопису вилучено літеру «Ґ».

                    1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.

                    1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу" всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.

                    1930-1937 — ліквідовано українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закрито газети та видавництва поза межами України: на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями. Постановление ЦК ВКП(б) и СНК СССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и Западной области от 14 декабря 1932 г.: выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев.Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей …и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых… немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативних органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык…, срочно проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах.

                    1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей", відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.

                    1946 — постанова Ради Міністрів СРСР «Про затвердження українського правопису, наближеного до російського». Постанова ЦК ВКП(б) про «український буржуазний націоналізм», унаслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів, «Ждановщина». Гоніння на журнали «Україна», «Радянський Львів», «Дніпро», «Барвінок», «Перець». Головного редактора журналу «Україна» Ю. Яновського звільнено з роботи.

                    1947 — операція "Вісла"; розселення частини українців з етнічних українських земель "урозсип" між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації. Депортація в Сибір населення Західної України. Вивезення загалу українців до Сибіру не було здійснено тільки через нестачу вагонів. «Чистка» серед діячів української культури з обвинуваченням їх у націоналізмі новопризначеним з Москви секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановичем.

                    1949 — XXVI з’їзд КП(б)У вкотре засуджує український буржуазний націоналізм, погрожує українським діячам науки та культури, які ще залишилися на волі, вимагає від них таврувати «гнилу культуру буржуазного Заходу» й вихваляти «передову культуру» СРСР.

                    1951 — Викриття газетою «Правда» — центральним органом ЦК ВКП(б), «націоналістичних ухилів» в українській літературі, вірш В. Сосюри «Любіть Україну», лібрето опери «Богдан Хмельницький» і т.д. Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33 студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари! І РОЗСТРІЛЯНО.

                    1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

                    1960-1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

                    1961 — XXII з’їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що по суті означало тотальне зросійщення народів СРСР. «Слід з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків», тобто звичаї, мову, культуру поневолених народів.

                    1962 — репресії проти захисників української мови. ЦК компартії України зобов’язує комуністів та місцеву адміністрацію «рішуче виступати проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків буржуазного націоналізму», найшкідливішими з яких, на думку влади, було знання рідної мови, потяг до вивчення своєї історії та культури.

                    1964 — агент КДБ пересипає фосфором і спалює частину приміщення Центральної Наукової Бібліотеки у Києві. На прилеглій території заздалегідь була відключена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години після підпалу. Вогонь знищив понад 600 000 томів цінних українських архівних документів.

                    1965 — хвиля політичних процесів проти «українських інакодумців О. Заливаха, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та інші. У Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештовано А. Здорового.

                    1969-1979 — серія загадкових пожеж у відділах україністики в бібліотеках Академії наук, музею «Софія Київська», у книгосховищі Видубицького монастиря у Києві, медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та Музею українського мистецтва у Львові. Аналогічні «загадкові» пожежі в цей час сталися у національних бібліотеках інших республік СРСР: Тарту, Самарканд, Ашхабад, але не в Росії.

                    1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві. Ситуація нерідко доходила до абсурду: російською мовою мусили виконуватися та захищатися навіть дисертації з питань української мови та літератури.

                    1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.

                    1972-1974 — політичні репресивні процеси проти українських дисидентів, зокрема проти Чортківської групи (сім осіб засуджено), Харківської групи (засуджено дев’ять осіб). Загалом заарештовано було за два роки кілька тисяч осіб. Заарештовані, яких не засудили, були звільнені з роботи або понижені у посадах. У ці роки були засуджені: Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, Н. Світлична, В. Чорновіл, С. Шабатура, О. Мешко, О. Попович, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, В. Романюк, І. Гель, повторно Ю. Шухевич і т.д.

                    1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського "Енеїда".

                    1974 — постанова ЦК КПРС "Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", де вперше проголошується створення "нової історичної спільноти — радянського народу", офіційний курс на денаціоналізацію.

                    1975 — нова цензура «Кобзаря» Тараса Шевченка.

                    1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках», так званий «Брежнєвський циркуляр».

                    1978 — на Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник (з Калуша) на знак протесту проти русифікації України.

                    1979 — ташкентська конференція «Російська мова — мова дружби і співпраці народів СРСР», накреслила нові заходи щодо російщення неросійських народів. Зокрема, «рекомендувалося» ширше впроваджувати російську мову в дошкільні заклади, як наслідок — українські дитячі садки практично зникли, російською мовою провадити позакласну й позашкільну роботу, «сприяти» тому, щоб студенти писали по-російському свої реферати, доповіді, курсові та дипломні праці, а також звіти про виробничу й педагогічну практику. Так само «рекомендувалося», щоб у тих ВНЗ, де національна мова ще якось функціонувала, наприклад, у Західній Україні, російською, починаючи з 2-3-х курсів, читалися суспільні, загальноосвітні та спеціальні дисципліни. Показово, що для контролю виконання цієї «рекомендації» Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УРСР запровадило навіть спеціальну форму звітності, що зобов’язувала ректорів регулярно подавати Міністерству «перелік спеціальних дисциплін, які викладаються російською мовою» на кожному з факультетів керованого ними навчального закладу.

                    1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік" ("Андроповський указ").

                    1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи".

                    1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.

                    1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

                    1989 — постанова ЦК КПРС про "законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної".

                    1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

                    1994 — намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні. Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства з метою надання російської мові статусу державної. Як наслідок: призупинення відновлення українських шкіл, переведення частини українських класів та шкіл на російську мову навчання.

                    1998-2001 — у зв’язку з інформаційною революцією 90-х років російщення України відбувається ще інтенсивнішими методами, ніж за часів Валуєвщини. Інформаційний простір України майже повністю зрусифікований. Неукраїнська, а часом антиукраїнська політика урядів України призвела до того, що державну мову з української преси витіснила мова сусідньої країни, і співвідношення між україномовною та російськомовною пресою складає 1:10. Зате Україна посідає перше місце у світі за рівнем оподаткування власної книги — 28%. Унікальне за своїм цинізмом явище світового масштабу — нищення української мови! У Франції за допомогою комп’ютеризації було встановлено, що українська мова є однією з найстаріших слов’янських мов і однією з найкращих світових. Довідавшись про таку вагомість української мови для розвитку світової культури, Японія запровадила її вивчення в Токійському університеті. Дивно але чомусь ніхто з московитів не розуміє що за більш ніж 400 років незважаючи на те що вони системно та методично нищили українську мову, культуру, ідентичність в них нічого не вийшло.

                    2012 - прийняття Верховною Радою України проекту Закону "Про основи державної мовної політики", який загрожує значним звуженням сфери використання української мови у ключових сферах життя в більшості регіонів України.


                    А путінський режим це продовжує: знищити мову, зробить "адін народ", захоплюючи території під видом захисту "рускогаварящих".

                    Комментарий

                    Сейчас на странице 0 пользователь(ей)

                    Обработка...
                    X